Стрибкові тести після операції на ПХЗ

Десь у другій половині відновлення фізичний терапевт, найімовірніше, звільнить смугу підлоги, наклеїть дві лінії стрічки й попросить вас пострибати на одній нозі. Стрибкові тести (hop tests) — одні з найстаріших вимірювань у реабілітації після операції на передній хрестоподібній зв’язці (ПХЗ) і досі одні з найуживаніших. Вони дають відсоток, який порівнює прооперовану ногу з другою. Коли заходить мова про повернення до спорту, ця цифра зазвичай важить чимало.

Чи готове ваше коліно до тестування і що означають саме ваші результати, вирішують хірург і фізичний терапевт: вони бачать, як нога поводиться під навантаженням, і знають, що саме робили з вашим коліном. Нижче пояснюємо, що це за тести, що вони, за даними досліджень, вимірюють добре і чого, як відомо, не помічають.

Чотири тести і відсоток, який вони дають

Більшість клінік користується набором із чотирьох тестів. Усі виконують на одній нозі, руки вільні.

• Одиночний стрибок на дальність. Ви стаєте так, щоб пальці були за лінією, один раз стрибаєте вперед якомога далі й утримуєте приземлення.
• Потрійний стрибок на дальність. Три стрибки поспіль на тій самій нозі, якомога далі. Останнє приземлення треба втримати секунди дві.
• Перехресний стрибок на дальність. Знову три стрибки, але щоразу ви перестрибуєте смугу, позначену на підлозі. Тож нога отримує навантаження не лише вперед, а й убік.
• Стрибки на 6 метрів на час. Ви якомога швидше долаєте стрибками шестиметрову лінію, а час записують.

Кожен тест виконують по черзі кожною ногою, а результат виражають індексом симетрії кінцівок: результат прооперованої ноги ділять на результат другої й множать на сто. Якщо прооперованою ногою ви стрибнули на 150 см, а другою на 170 см, індекс становить 88%. Зазвичай клініки орієнтуються на 90% і більше в кожному тесті. Усе обладнання — дві лінії стрічки, рулетка й секундомір. Багато в чому саме тому ці тести протрималися так довго.

Навіщо фізичні терапевти їх проводять

Ці тести створили, щоб знаходити те, чого інакше не видно. Noyes, Barber і Mangine запропонували їх 1991 року. Вони обстежували пацієнтів із недостатністю ПХЗ, тобто з коліном, яке залишилося без функціональної зв’язки, і з’ясовували, наскільки стрибки на одній нозі чутливі до проблеми, яку силові тести й клінічний огляд пропускали. У половини пацієнтів індекс симетрії виходив за межі норми вже за одним тестом, а якщо поєднати два тести, таких ставало 62%. Тести мали високу специфічність і давали мало хибнопозитивних результатів. Тому автори описали їх як спосіб підтвердити підозру на порушення, а не виключити його.

Крім того, тести достатньо стабільні, щоб відстежувати за ними прогрес. Reid і колеги тестували 42 пацієнти після пластики ПХЗ чотири рази, у різні дні. Коефіцієнти внутрішньокласової кореляції для індексів симетрії (показник того, наскільки збігаються результати повторних вимірювань) становили від 0,82 до 0,93. А найменша зміна, яку можна відрізнити від похибки вимірювання, залежно від тесту становила приблизно від 7 до 13 відсоткових пунктів. Простіше кажучи, якщо між двома прийомами індекс зріс із 78 до 84%, це може бути просто похибка. А от зростання з 78 до 95% навряд чи можна списати на похибку.

Та найвагоміший аргумент на користь тестування — те, що стається з людьми, які повертаються до спорту, не склавши тестів. У когорті Delaware-Oslo Grindem і колеги спостерігали за 106 пацієнтами, які займалися видами спорту з різкими розворотами на нозі. Тестування вважали складеним, якщо результат перевищував 90 за силою квадрицепса, симетрією стрибкових тестів і двома опитувальниками. Серед тих, хто не склав, повторно травмувалися 38,2%, серед тих, хто склав, — 5,6%. Kyritsis і колеги отримали схожий результат у 158 професійних спортсменів-чоловіків. Реабілітацію їм завершували за шістьма критеріями, серед яких були ізокінетична сила, а також одиночний, потрійний і перехресний стрибкові тести. Ті, хто не виконав усіх шести до повернення до тренувань із командою, мали приблизно вчетверо вищий ризик розриву трансплантата. Як часто трапляється другий розрив і в кого, розказано в статті Друга травма ПХЗ: як часто трапляється і що знижує ризик.

Жодне з цих досліджень не доводить, що спрацювали саме стрибкові тести: терміни, сила й вид спорту змінювалися разом. Проте набір критеріїв чітко розділяє дві дуже різні групи. Докладніше про це — у статті про те, коли можна знову бігати після пластики ПХЗ.

Чого не скаже результат 90%

Тут дані досліджень стають значно менш утішними, і на це є дві окремі причини.

Перша причина — нога, з якою порівнюють. Індекс симетрії виходить із того, що друга нога — надійна мірка. Але після місяців кульгання й скорочених тренувань вона часто такою не є. Wellsandt і колеги тестували 70 спортсменів до пластики ПХЗ і через шість місяців після неї, а потім рахували результати двома способами. Звичний спосіб — порівняти з нетравмованою ногою на шостому місяці. Другий — порівняти з тим, як нетравмована нога стрибала до операції. Звичним способом 90% досягли 40 із 70 спортсменів, а відносно доопераційних показників — лише 20. І саме другий спосіб краще передбачав другу травму ПХЗ. Ті самі пацієнти, ті самі стрибки, а майже половина «складених» результатів зникла, щойно мірка перестала змінюватися.

Друга причина — що саме вимірює дальність. Нога — це ланцюг із трьох суглобів, і той самий стрибок можна виконати різними їх поєднаннями. Kotsifaki і колеги 2020 року об’єднали в метааналізі 19 досліджень. Вони знайшли вагомі докази того, що прооперована нога приземляється з меншим згинанням коліна і з меншими згинальними моментами в коліні, ніж друга нога і ніж у людей без травми, хоча сам стрибок виглядав достатньо добре. Пізніша робота цієї ж групи дала цифри. У спортсменів, яким уже дозволили повернутися до спорту, індекс симетрії дальності становив близько 97%. А симетрія роботи, яку виконує коліно під час відштовхування, — лише близько 69%: різницю покривали кульшовий суглоб і тулуб. Висновок авторів: дальність стрибка здебільшого відображає роботу кульшового й гомілковостопного суглобів і погано показує, як працює коліно.

Davies, Myer і Read дійшли схожого висновку в критичному огляді 2020 року. Стрибкові тести надійні, але зв’язок між тим, чи людина їх склала, і тим, як у неї все складається далі, неоднозначний. А проводити всі чотири горизонтальні тести, схоже, зайве, коли той самий час можна витратити на ширшу оцінку спортсмена. Усе це не робить тести марними. Але фізичний терапевт, який дивиться, як ви приземляєтеся, бачить те, чого не покаже рулетка.

Місце тестів у програмі реабілітації

Реабілітацію після цієї операції ділять на етапи, і для переходу між ними є критерії. Таку структуру описує Noyes’ Knee Disorders, і стрибкові тести належать до пізніх етапів. Перш ніж хтось виміряє стрибок, від коліна зазвичай очікують відновленої амплітуди рухів, мінімального набряку або його відсутності, а також достатньої сили й контролю приземлення, щоб витримати удар при приземленні на одну ногу. Консенсусна настанова van Melick і колег та клінічна настанова Aspetar 2023 року ґрунтують рішення про повернення до спорту на наборі критеріїв, а не на часі, що минув від операції. І обидві розглядають тестування як те, що організовує й контролює фахівець. Що відбувається після тестів, від допуску до повного матчу, описано в статті про повернення до спорту.

Саме тому стрибкові тести погано підходять для самоперевірки вдома. Стрибати на одній нозі на максимум — важке навантаження. Тести перевіряли саме в умовах нагляду, а цифра, яку ніхто не може витлумачити, не варта такого навантаження. Набряк, що повертається після заняття, коліно, яке підгинається або блокується, — про все це треба повідомити, а не тренуватися через силу.

Яке місце тут посідає застосунок

Рівні 7–9 нашого безкоштовного застосунку для реабілітації після операції на ПХЗ для iOS та Android («Підготовка до бігу», «Біг» і «Просунуті стрибки») — це рівні стрибків і приземлень: пружні стрибки, швидкі приземлення, стрибки на диск і стрибки на тумбу на одній нозі. Їхні критерії переходу такі, які можна перевірити в клініці, наприклад стабільний контроль приземлення на одну ногу або жим однією ногою з певною вагою, вираженою в масах тіла. Застосунок не рахує результатів стрибкових тестів, але в ньому цілком можна вести тренування, які до них підводять, а записи болю зберігаються поруч із самими сесіями.

Стрибкові тести найкраще сприймати як первинну перевірку, а не як вирок. Вони дешеві, їх легко повторити, і вони добре виявляють ногу, яка явно відстає. Проте за симетричними цифрами може ховатися коліно, яке досі виконує менше за свою частку роботи. Тому жодна настанова не ставить повернення до спорту в залежність лише від них. Якщо ваші результати близькі до порогу, корисно запитати фізичного терапевта не тільки про відсоток, а й про те, що він бачив, поки ви стрибали.