Як не втратити мотивацію після операції на ПХЗ

Коротко: мотивація під час реабілітації після пластики передньої хрестоподібної зв’язки (ПХЗ) рідко зникає раптом. Зазвичай вона потроху вичерпується в довгі місяці посередині реабілітації, коли поступ уже не такий швидкий, як спочатку, прийоми у фахівця стають рідшими, а до повернення до спорту ще далеко. У дослідженнях за участі людей, які проходили цей шлях, добрі стосунки з фізичним терапевтом і підтримка рідних і друзів були серед того, що люди найчастіше називали корисним. Найпоширенішою перешкодою був страх повторної травми. А на користь коротких цілей є певні докази, хоч і слабкі.

Програму та її темп визначають ваш хірург і фізичний терапевт. Ця стаття розповідає, що з’ясували дослідники про те, як не покинути програму на півдорозі, а не про те, що має робити ваше коліно.

Чому найважче посередині

Нідерландська клінічна настанова van Melick і колег рекомендує, щоб реабілітація після пластики ПХЗ тривала від 9 до 12 місяців, а етапи змінювалися за критеріями, а не за датами в календарі. Це багато часу, щоб не кидати вправи, результат яких стає помітним повільно. Як поділяються ці місяці, детальніше розказано в статті про те, скільки триває відновлення після операції на ПХЗ.

Heijne і колеги розпитали десятьох пацієнтів про перший рік після операції. Найбільше їх засмучувало те, що темп реабілітації і те, що вона означала, не збігалися з їхніми очікуваннями. З цим кожен пацієнт справлявся одним із трьох способів, які автори назвали так: «викладатися на повну», «вагатися» і «опускати руки». Дослідники закликали більше допомагати пацієнтам ставити реалістичні цілі й супроводжувати їх упродовж усієї реабілітації, а не лише на початку.

Підтримки з часом теж стає менше. Walker і колеги опитали 304 дорослих, яким пластику ПХЗ зробили від одного до двадцяти років тому. У перші три місяці найчастіше люди ходили до фізичного терапевта чи іншого фахівця раз на тиждень, так відповіли 38%. З шостого по дев’ятий місяць найпоширенішим став візит раз на місяць, про нього повідомили 26%. Серед того, що допомагало, найчастіше називали добрі стосунки з фахівцем (84% опитаних), а серед перешкод — страх повторної травми (44%). До попереднього рівня в спорті повернулися лише 43%.

Жодного дослідження, яке вимірювало б мотивацію місяць за місяцем упродовж реабілітації після операції на ПХЗ, ми не знайшли. Тож спад посередині — це те, що розповідають самі пацієнти, а не виміряна крива.

Що заважає

Та сама група дослідників зібрала в оглядовому дослідженні 71 роботу про те, як люди беруть участь у реабілітації після операції на ПХЗ і чи дотримуються програми. Серед того, що заважає і що допомагає, пацієнти найчастіше згадували:

• стосунки з фізичним терапевтом;
• рідних і друзів;
• власну вмотивованість;
• страх повторної травми;
• організацію і брак часу;
• порівняння себе з іншими пацієнтами.

Страху повторної травми присвячено окрему статтю: страх повторної травми після операції на ПХЗ.

Важить і кожен окремий день. Brewer і колеги попросили 91 людину вести щоденник упродовж перших шести тижнів після пластики: записувати біль, настрій, стрес і домашні вправи, які вдалося виконати. Загалом програми дотримувалися добре, і за ці тижні дотримання ще зросло, а кількість призначених підходів за той самий час зменшилася. У дні, коли стресу було більше або настрій був гіршим, вправ виконували менше. А от такі риси, як оптимізм чи те, наскільки людина бачила себе спортсменом, не передбачали, хто виконуватиме вправи.

Поза операціями на ПХЗ картина схожа. Jack і колеги проаналізували 20 досліджень високої якості за участі пацієнтів фізичної терапії. Вони знайшли переконливі докази того, що з гіршим дотриманням програми пов’язані низька самоефективність (упевненість, що ви здатні виконати те, що від вас вимагають), депресія, тривожність, слабка соціальна підтримка, сильніший біль під час вправ і більше перешкод для вправ, як їх бачить сам пацієнт.

Якщо пригнічений настрій затягується або виходить за межі реабілітації, варто сказати про це сімейному лікареві чи команді фахівців, яка вас лікує. Таке часто буває під час довгого відновлення, і це не ваша особиста невдача.

Малі цілі: що кажуть докази

Ціль, до якої дев’ять місяців, надто далека, щоб орієнтуватися на неї у звичайний вівторок увечері. Ділити її на коротші цілі — підхід, який принаймні перевіряли в клінічному випробуванні за участі травмованих спортсменів. Evans і Hardy випадковим чином розподілили спортсменів із найрізноманітнішими травмами, не лише з розривами ПХЗ, на три групи: із п’ятитижневою програмою постановки цілей, із програмою соціальної підтримки або без жодної програми. Група, яка ставила цілі, повідомила про статистично значуще краще дотримання реабілітації, ніж дві інші, і мала найвищу самоефективність.

Доказів мало, і це варто сказати прямо. Peek і колеги проаналізували 12 рандомізованих випробувань різних способів допомогти пацієнтам фізичної терапії виконувати домашні програми. Постановка цілей, письмові інструкції до вправ, монітор активності зі зворотним зв’язком і поведінкова програма з підкріплювальними заняттями — усе це виглядало перспективно. Проте автори дійшли висновку, що даних поки замало, щоб рекомендувати будь-що з цього.

Реабілітація вже сама складається з коротких цілей, бо етапи змінюються за критеріями: повне випрямлення коліна, нормальна хода, цільовий показник сили, стрибковий тест. Кожен виконаний критерій — справжній крок уперед, а не втішний приз. А підтверджує, що його виконано, ваш фізичний терапевт.

Записувати зроблене

Записувати, що ви зробили, — проста форма самоконтролю, і випробування, які її перевіряли, невеликі. Lambert і колеги випадковим чином розподілили на дві групи 80 людей із захворюваннями опорно-рухового апарату, які виконували чотиритижневу домашню програму. Одні отримали паперовий аркуш із вправами, інші — застосунок із тими самими вправами, телефонні дзвінки й мотиваційні текстові повідомлення. Група із застосунком повідомила про дещо краще дотримання програми, на 1,3 бала за 11-бальною шкалою, і про дещо кращий функціональний стан. Автори зазначили, що клінічне значення цієї різниці неясне.

Більше теж не завжди краще. Pizzari і колеги спостерігали за 68 людьми в перші вісім тижнів після пластики ПХЗ, а коліно обстежили через 9 і 12 місяців. У пацієнтів, молодших за 30 років, більший обсяг виконаних домашніх вправ був пов’язаний із кращими результатами за кількома показниками. У тих, кому 30 і більше, зв’язок виявився протилежним.

Мета — саме та програма, яку призначив ваш фізичний терапевт, і в призначеній ним дозі. А записи найкорисніші тоді, коли ви приносите їх йому на прийом. Чому дні відпочинку теж є частиною цієї дози, пояснено в статті про дні відпочинку під час реабілітації після операції на ПХЗ. Що кажуть дослідження про користь фізичної терапії під наглядом фахівця, розказано в статті про те, скільки фізичної терапії потрібно після операції на ПХЗ.

Де стане в пригоді застосунок

ACL Recovery Tracker — безкоштовний застосунок для реабілітації після операції на ПХЗ для iOS та Android. Він ділить рік на десять рівнів, і кожен має свої вправи та список «Критерії переходу». Тож наступна ціль — це завжди кінець поточного рівня, а не дев’ятий місяць.

За допомогою застосунку довгі місяці посередині реабілітації можна побачити як низку завершених тижнів. На екрані «Цей тиждень» видно, які дні тренувань були заплановані, а які виконані. «Нагадування» приходять у ті дні, які ви обрали для тренувань. А в записах рухливості зберігаються розгинання і згинання коліна в градусах поруч із базовим показником здорової ноги, тож зміна, надто повільна, щоб її відчути, однаково стає помітною. Позначки в критеріях переходу ви ставите самі, а чи завершено рівень, як і раніше, вирішує фізичний терапевт.

Дев’ять місяців — це довго, і в інтерв’ю та опитуваннях, про які йшлося вище, люди часто розчаровувалися темпом реабілітації. Дослідження вказують на те, що ці тижні допомагає пройти не стільки сила волі, скільки підтримка, цілі, до яких рукою подати, і змога побачити, що коліно справді змінюється.